0
UA EN RU

Iсторiя

Цемент — це гідравлічна в’яжуча речовина, основний інгредієнт бетонів та будівельних розчинів. Він діє на зразок клею, склеюючи пісок та гравій. Цемент використовувався спочатку єгиптянами, потім римлянами і був заново відкритий на початку 19-го сторіччя. 

У давнину

Суміш вапна, глини, піску та води використовували у дуже древніх будівлях ще єгиптяни 2600 років тому.
Приблизно у 1-му сторіччі нашої ери римляни удосконалили цю в’яжучу речовину. Шляхом додавання вулканічного грунту з регіону Поцуолі, що біля Неаполя, вони відкрили, що цю суміш можна використовувати під водою (ця суміш не піддається впливу води).
Тепер відомо, що грунт з Поцуолі на 60–90% складається з глини і на 10–40% з вапна (залежно від регіону). Археологічні останки того часу, наприклад цементні дренажі, було знайдено у кількох римських містах.

1817: відродження

У 1817-му році молодий інженер Луї Вікат (Louis Vicat) працював над гідравлічними властивостями суміші глини та вулканічного попелу. Луї Вікат був першим, хто встановив точним, контрольованим методом пропорцію глинозему та кремнію, яка утворювала суміш, що після обробки певною температурою та перетирання давала гідравлічну в’яжучу речовину для промислового застосування. Іншими словами — цемент. При цьому він опублікував результати своїх досліджень без заявки на патент.

19-е сторіччя: індустріалізація

Шотландець Джозеф Аспдін (Joseph Aspdin) доопрацював сполуку, що була розроблена Луї Вікатом, і зареєстрував у 1824-му році патент на повільно застигаючий цемент. Він отримав назву Портланд, бо був схожий на тип породи каменю у регіоні Портланд у південній Англії.

Використання цементу швидко росло з відкриттям нових, швидших процесів виробництва. 

Сьогодні компанія CRH Україна виробляє цемент найновішим енергоощадним та екологічно безпечним сухим способом.